Одним із поширених наративів, який досі побутує в українському просторі, є ностальгія за радянським минулим.

І українці, і представники інших народів часто змальовують себе виключно як героїв та жертв. Цей підхід непродуктивний: важливо дивитися на свою історію всебічно, чесно аналізувати події, які відбувалися у минулому.

російська федерація вже багато років використовує певні стереотипи й непроговорені проблеми минулого у своїй пропаганді. росіяни намагаються заперечити українську державність і показати українців у найгіршому світлі: як антисемітів, ксенофобів тощо. Обговорення та аналіз складних подій минулого в українському суспільстві, попри складнощі такого обговорення, працює на зміцнення нашої державності та ідентичності. Про те, чому і як варто це робити, розмірковує Юрій Радченко — кандидат історичних наук, співзасновник та директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

За довгий час становлення української мови в несприятливих умовах виробилася низка сумних стереотипів.

Українську літературу тривалий час оцінювали відповідно до нав’язаних стереотипів: це, мовляв, сільська література, література жертв, вона плаксива і нудна.

Кожна людина сприймає світ крізь призму особистого досвіду, книжок, які читала чи фільмів, які дивилася. Над створенням імперських міфів свого часу працювали найкращі митці, письменники, художники, кінорежисери та сценаристи.

Прийняти українську ідентичність нам дуже часто заважають російські міфи, які досі побутують серед людей.

Стереотип про те, що українська література — це лише плач і страждання, міцно вкоренився у свідомості багатьох українців.

Українську культуру багато років сприймали через призму радянських штампів як другорядну, неповноцінну і примітивну.

Одним із найпотужніших і найбільш небезпечних стереотипів, які існують у публічній свідомості, є стереотип поділу України на «Західну» і «Східну».