Українську літературу тривалий час оцінювали відповідно до нав’язаних стереотипів: це, мовляв, сільська література, література жертв, вона плаксива і нудна. Марко Вовчок — кріпаки, покритки, Тарас Шевченко — кріпаки, покритки, Нечуй-Левицький, Панас Мирний — кріпаки, покритки.

Шкільний курс української літератури створював стійку асоціацію, що всі пишуть одне і те саме. Про те, чому важливо долати такі стереотипні уявлення, розмірковує Ростислав Семків — письменник, літературознавець, перекладач, кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська Академія», директор видавництва «Смолоскип».