У контексті розмови про освіту і шкільні програми важливо говорити мовою дітей, для дітей, про дітей, разом із дітьми

Одним із прикладів успішної комеморативної практики, який створюється на наших очах, є стела на в’їзді у Донецьку область. З 2014 року вона почала перетворюватися на місце, яке стало рідним для волонтерів і військових, для всіх, хто перетинав цей простір, щоб воювати з ворогом і допомагати людям, які там живуть.

Комеморативні практики — це набір, способи, форми, ритуали, зміст пам'ятування. Метафоричною мовою — це валіза, де зібрані історично створені та новоутворені повторювані ритуали, місця пам'яті, все, що пов'язує нас із минулим.

Одним із поширених наративів, який досі побутує в українському просторі, є ностальгія за радянським минулим.

Робота з культурною пам’яттю відбувається на рівні держави, спільноти та особи. Держава створює законодавство, яким ієрархізує, контролює або пояснює нам наші межі та можливості роботи з пам'яттю, а також інституції роботи з пам'яттю

Культурна пам'ять — це небо, під яким існують всі інші типи пам'яті й способи пам'ятування. Цей термін був винайдений німецьким дослідником, істориком, філософом Яном Ассманом.

Ідентичність — це дуже складне і багатоаспектне поняття. З одного боку, це те, як ми себе сприймаємо, описуємо, вписуємо в групи, у середовище, в якому перебуваємо, як позначаємо себе або як хтось позначає нас

На лекції «Культурна пам’ять: перемоги й досягнення, поразки й травми. Як з нею працювати?» говорили про механізми формування культурної пам’яті та методи роботи з нею, а також про стратегії збереження, відновлення та переозначення культурної пам’яті сьогодні.