Вбивство Алли Горської в 1970-му році стало великим горем для шістдесятників і для всієї української культури. Для сім'ї мисткині це вбивство сприймалося ще з іншого боку — як велика родинна травма.

Будь-яка травма має у своїй основі механізм проривання внутрішнього світу чимось жахливим, неочікуваним, тим, до чого людина не була готова. Тому робота з нею ведеться на різних рівнях: від індивідуального, коли йдеться про особисту терапію, до колективного, коли травма пропрацьовується на державному рівні.

Культурна травма дає можливість зрозуміти травматичні події тим людям, які напряму не були їх свідками. Такі люди не залучені до травматичного досвіду, не пережили травматичні події, проте можуть отримати травму через розповіді очевидців, мистецькі твори, музейні експонати тощо.

Трансгенераційна травма — це травма, яка передається від першого покоління тих, хто пережив травмування, до другого і наступних поколінь нащадків через складні механізми посттравматичного стресового розладу.

Колоніальної травми зазнають народи, які опиняються на теренах, захоплених внаслідок колоніальної політики держав або імперій.

Колективну травму можуть викликати різні події: війна, епідемія, депортації, катастрофи, терористичні акти тощо. Усе це впливає на те, що велика кількість людей, яка опиняється у певний час і в певному місці, об'єднана якоюсь травматичною подією.

Особливість нашої української травми полягає в її інтенсивності та частоті переживання. У різні періоди часу, в різних умовах ми стикаємося з тим, що вороги намагаються відібрати в нас усвідомлення себе як українців, нівелюють та переписують історію.

Травма зупиняє нашу безперервність, плановість життя, рутину, ритуальність. Вона робить все безконтрольним, бо ми не знаємо, що може бути завтра і розуміємо, що звичної стабільності не існує.

Термін «травма» походить з давньогрецької мови й перекладається як «рана». Ця метафора допомагає зрозуміти, як варто поводитися з травмованою людиною, суспільною групою або суспільством.

На лекції «Культурна пам’ять: перемоги й досягнення, поразки й травми. Як з нею працювати?» говорили про механізми формування культурної пам’яті та методи роботи з нею, а також про стратегії збереження, відновлення та переозначення культурної пам’яті сьогодні.

На лекції «Ідентичність і травма» говорили про те, чим відрізняється ідентичність особи від колективної ідентичності, як повʼязані між собою памʼять та самоусвідомлення і чому травмовані суспільства можуть мати нездорову ідентичність.

В українській історії є багато травматичних та складних епізодів, про які ми наразі мало говоримо.