Мова належить до чинників, які творять нас як особистостей, формують своєрідну візитівку кожної людини. З раннього дитинства ми чуємо та всотуємо мову від батьків, від найближчого оточення. Як правило, це не літературна мова, а діалектна, регіональна. У цьому сенсі вона не лише засіб спілкування, а й певний ідентифікатор особистості, родини, роду, зрештою — малого чи великого етносу.

Зараз ми проживаємо досвід великої, страшної війни і водночас перебуваємо в епіцентрі динамічних змін, що зумовлюють єднання українського суспільства. Ці зміни засновані на цінностях громадянського суспільства, які ми виборюємо й захищаємо.

ХХ сторіччя часто називають коротким. Але як багато воно вмістило! Дві світові війни, дві революції, кілька спроб проголосити й відстояти Українську державу, Голодомор, Голокост, Чорнобиль.

Значна кількість українців, зокрема і з нині окупованих територій, виросли в оточенні культурних наративів «русского міра».

Найголовніші тези першої лекції проєкту «Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни? Культурна ідентичність» для видання LB.ua

Основні думки з лекції «Дисидентське обличчя сходу та півдня України» Олени Лодзинської у вигляді прямої мови.