А.К.: У довідці про ваш проєкт написано: «Ідентичність у будь-яких її проявах». Що означає будь-які прояви ідентичності? Їх же має бути просто незліченна кількість.

Ю.К.: Щоб відповісти на це питання, я зараз апелюватиму до лекції, яку в рамках нашого проєкту виголосила пані Наталія Кривда, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

За визначенням дослідника Поля Рікера, ідентичність — це мінлива сталість. Людська ідентичність багатогранна, ми є носіями одразу кількох різних ідентичностей. Йдеться про якесь стабільне сприйняття людиною себе: ми сприймаємо себе і як представника національного культурного простору, і за статтю, і за цінностями, за інструментами комунікації. Тобто є різні критерії того, носіями якої ідентичності ми є. 

Концепція проєкту побудована таким чином, що ми розглядаємо ці різні ідентичності. Охопити всі не можемо, бо наразі маємо певні ліміти часу, але в рамках проєкту говоримо про культурну, громадянську, мовну, релігійну, етнічну ідентичності.

А.К.: Культурна, громадянська, мовна, релігійна, етнічна ідентичності великою мірою мають перетинатися.

Ю.К.: Так, авжеж, адже це — набір характеристик, за якими я належу до певної спільноти чи вважаю себе частиною спільноти, що сповідує певні принципи громадянського суспільства. 

А.К.: Сповідує і втілює? 

Ю.К.: Авжеж. Сповідує: не лише має уявлення на словах, а й діє.

А.К.: Я пригадую величезний плакат, який багато місяців, а може, й кілька років висів на Будинку профспілок на Майдані Незалежності. Там було написано «Свобода — наша релігія». Як ви сприймаєте таке визначення? Адже релігія — це більше те, у що ми віримо і часто-густо не потребуємо навіть доказів, а свобода має бути усвідомлена, щоб її боронити як слід. Наскільки питання свободи відіграє роль в українській ідентичності у різних її вимірах?

Дякую, що ви згадали цей вислів, слоган, який був на приміщенні Профспілок із часів Майдану. Його часто згадує у своїх виступах ще один лектор нашого проєкту — пан Вахтанґ Кебуладзе, професор університету імені Тараса Шевченка. Він презентує цей вислів на міжнародних майданчиках і пояснює українців крізь призму того, чим є для нас свобода.

Тут можна згадати й інших експертів. Дмитро Горбачов у своїх лекціях пояснює, що ми, українці, — люди фронтирного простору, який лежить на перетині різних шляхів і цивілізаційних кордонів. Йосиф Зісельс, ще один лектор нашого проєкту, теж говорить, що ми перебуваємо між двома цивілізаціями: азійською та західною. Тобто всі апелюють до свободи як характеристики, що сформувала людей, які живуть у цьому відкритому просторі, який часто зазнавав впливів. 

А.К.: І який часто загрожений.

Ю.К.: Так. У цьому просторі, який зазнавав завоювань та окупації, сформувалася спільнота, для якої свобода є важливою цінністю. Ми, як нащадки цієї спільноти, розуміємо, що нам дає свобода. Але важливою є саме усвідомленість, тому що свобода без відповідальності — це вже свавілля. Тобто це — відповідальна свобода.

А.К.: Поговоримо про структуру проєкту. Ви назвали кількох впливових людей, які читають лекції, вони вражають своїми знаннями й вмінням викладати. Хто ще серед експертів проєкту і як організовані дискусії?

Ю.К.: «У пошуках ідентичності» — це онлайн-проєкт. У нас є платформа, сайт, також ми присутні у фейсбуці та інстаграмі. Щомісяця онлайн відбуваються 3 події: дві лекції та одна дискусія. Лекція триває до 2 годин. 

Крім цього, ми записуємо короткі відео в студії: це — свого роду мінілекції від наших спікерів тривалістю від 3 до 7 хвилин. У цих відео теж обговорюємо важливі питання: про те, що таке ідентичність та які є визначення ідентичності, про історичну та культурну пам'ять, про місця пам'яті та символи, важливі для визначення ідентичності, тощо. Вони допомагають людям замислитися над тим, хто ми, хто я, до якої спільноти належу, які цінності сповідую. Мета проєкту — через такі меседжі, лекції та короткі відео спонукати людей до рефлексії, самоаналізу й пошуку. 

Наші спікери — це публічні інтелектуали, які багато працюють над власною експертизою в гуманітарному полі.

А.К.: Багато та успішно, я б додав.

Ю.К.: Так, і їх дуже цікаво слухати. Хтось є більш медійним, а хтось не надто публічний і читає лекції в аудиторіях, але при цьому їхня експертиза не менш цінна і важливо її почути. До слова, організатором цієї платформи є громадська організація «Культурний Проект», яка вже понад десять років працює в гуманітарній галузі та займається просвітництвом. 

Назву ще кілька прізвищ: Радомир Мокрик, Дарія Гірна, Ілля Левченко, Тарас Лютий, Лідія Гнатюк, Орися Демська, Ростислав Семків, Оксана Суховій, Віталій Скальський, Діана Клочко, Дмитро Горбачов. 

А.К.: Наскільки зацікавлені люди можуть впливати на зміст і вміст ваших дискусій? Наприклад, я дізнався про проєкт, зайшов на сайт, зацікавився. У якій формі я можу взяти участь у дискусії, якщо в мене виникне таке бажання?

Ю.К.: Власне, платформа є діалоговою, і ми радіємо, коли люди долучаються, висловлюють свої думки, діалогізують, погоджуються або аргументовано не погоджуються зі спікерами й спікерками. Всі онлайн-події є відкритими та безкоштовними, тому треба просто слідкувати за анонсами та приходити на наші онлайн події.

А.К.: Чи можна брати участь, якщо тебе немає у фейсбуці? 

Ю.К.: Так. На нашому сайті identity.org.ua є анонси й вказано, як потрапити на подію. 

Після кожної лекції обов’язково є можливість поставити питання експерту, коментувати в чаті. Кожна третя подія — це публічна дискусія. Ми обираємо тему та запрошуємо до участі двох експертів, а слухацька аудиторія має достатньо часу на спілкування, тож це — відкритий майданчик для комунікації. 

Можна також писати коментарі у фейсбуці, інстаграмі або на ютюбі — це теж простір для висловлення своєї думки. Звичайно, з дотриманням базових правил комунікації та діалогу. 

А.К.: Я подивився публікації, які уже є на сайті, і мені в око впало питання «Чи можна вважати дисидентський рух початком деколонізації?». Наскільки ваш проєкт пов'язаний із процесом деколонізації, який у нас зараз відбувається, і відбувається не лише при перейменуванні чи поверненні історичних назв, а й у свідомості багатьох людей? 

Ю.К.: Це — одна з ключових тем проєкту. Більшість наших експертів, принаймні ті, які говорили про культурну та громадянську ідентичність, пояснювали своє розуміння деколонізації, її характерних рис та особливостей. Власне, ми всі зараз у цьому деколонізаційному процесі, який стрімко розвивається. І, як ви сказали, йдеться не тільки про перейменування вулиць — це лише частина деколонізаційних процесів. 

Ми перебуваємо на шляху пошуку грамотної деколонізації. Це — процес деконструкції: щось уже було нашаровано, створено колоніалізмом, і тепер цього треба позбуватися. А процес позбавлення чогось завжди доволі травматичний. Мабуть, простішого способу немає, але важливо максимально знизити рівень травматизму та болю, щоб пройти цей шлях до усвідомлення себе і своєї нації. 

Українці сьогодні — це насамперед політична нація, яку складають багато етносів, люди різних релігійних поглядів. І як нація ми об'єднуємося навколо певної системи цінностей. Це те, що нас визначає, тому так важливо це обговорювати. Саме тому ми в проєкті намагаємося залучати спікерів із різною експертизою в гуманітаристиці, щоб будувати спільний діалог.

А.К.: На скільки часу розрахований проєкт? 

Ю.К.: Програма, яка наразі втілюється, розрахована до липня включно. Протягом цього часу ми будемо обговорювати ті види ідентичностей, про які згадували на початку.